Сковорода Григорій Савич народився 22 листопада 1722 року в містечку Чорнухи на території Полтавської області, помер у віці 71 року 9 листопада 1794 року в селі Іванівка на Харківщині. Легендарний український філософ, гуманіст-просвітитель, байкар, поет і педагог.

Україна дала світові Григорія Скороводу, що увійшов до списку 100 найбільших філософів світу, поряд з Сократом і Епікуром, Конфуцієм і Лао-Цзи, Коперником і Джордано Бруно, Дені Дідро та Людвігом Фейєрбахом, чия спадщина вивчається на філософських факультетах всіх без винятку ВНЗ світу, оскільки завдяки цим людям кожна нація знайшла епітет, який визначив на багато століть її майбутнє – войовничість для одних націй, покірність і шанування влади в інших народів, скрупульозність і педантичність у третіх, волелюбність і бунтарство у четвертих і т. д.

Сковороду називають проповідником філософії любові і свободи. Розроблена філософом концепція життєвої мудрості вражає навіть людей в 21 столітті, яких здивувати чим-небудь нелегко.

Сковорода є єдиним європейським філософом, який доводив вірність власного бачення світу всім своїм життям. Мислитель говорив, що у кожної людини в житті є своє призначення, завданням кожного з нас є пошук єдино вірного шляху, особливої місії на землі. Сковорода вчив, що найнеобхідніше зазвичай дається людині легко і без зайвих турбот. Якщо ж бажане не дається – значить, і домагатися володіння ним не слід, оскільки дії людей наперекір долі тягнуть за собою всесвітній хаос.

Сучасні вчені ставлять Сковороду в один ряд з такими знаковими мислителями античності, як Анахарсіс, Платон, Сократ і Аристотель.

Власні думки, як і Платон, Сковорода викладав у форматі діалогів. Цей стилістичний прийом дає можливість мислителю розмежовувати людську сутність, ділячи її на видиму і невидиму складову. Споглядання людиною самої себе з боку для філософа є шляхом до глибшого пізнання суті.

Концепція світогляду Сковороди розглядала філософію, як спосіб пізнання людиною самої себе, пошуку своєї місії. Божу іскру в кожному з тих, хто живе на Землі, філософ описував, як якусь подобу посудини. У кожної людини на початку її шляху є посудина індивідуального обсягу, яку Всевишній наповнює талантом для подальшого його використання людиною. Момент усвідомлення людиною власного призначення Сковорода називав реалізацією Божого задуму.

Головною метою філософії Сковорода називав пошук щастя, гармонії, життєвого балансу. Григорій Савич є першим і єдиним у світі мандрівним філософом, який поєднував життя з вченням, постійним удосконаленням самого себе. Усім своїм життям він довів, що щастя людини не залежить від місця і часу, плоті або крові, не міститься в високій посаді, владі або багатстві.

Патріот і борець за українську незалежність – друга основна риса і філософської спадщини Сковороди, і української нації в цілому. Аналогічний підхід використовував мислитель до себе – у можливість служіння власному народу він просто не вірив. Замість цього однією зі своїх цілей визначав розвиток в людях священної любові до Вітчизни.

Сковорода дуже важко переніс знищення імперською владою Запорізької Січі. З м’якістю, властивою мислителям, він відстоював ідею формування української державності. Відродження української нації після удару, завданого царським режимом, філософ бачив через акцент на особливостях ментальності – верховенстві морального закону, високій духовності, чистоті людських сердець, душевному спокої. Також в числі відмінних характеристик представників української нації Сковорода називав здатність до самопожертви, спокій, розум і прагнення до справедливості.

Негативно ставився мислитель до панування великої держави над меншими. Як справжній свободолюб, Сковорода відкидав пропозиції царського палацу про переїзд і подальше безбідне життя. Внаслідок згубності ідей, проголошуваних філософом, для режиму він являв собою чималу небезпеку. У прагненні ізолювати Сковороду, уникнути розповсюдження його ідей імператриця Катерина II запрошувала філософа до Петербурга, на що отримала досить зухвалу відповідь про те, що Батьківщини поет не кине.

Творчість та ідеї Сковороди вплинули на культурну спадщину України і всього світу. Мистецтвознавці констатують наявність відгомону концепцій, розроблених Сковородою, у творах Івана Котляревського, Тараса Шевченка та низки інших українських талантів. У світовому масштабі з причини актуальності ідей через багато років філософа порівнюють з Буддою, Зороастром і навіть Ісусом;

 Педагог-новатор, який постійно намагається вийти за рамки загальновизнаних канонів, методи викладання якого царському режиму не припали до душі. Протягом певних періодів свого життя Сковорода працював учителем. Для дітей деяких заможних поміщиків він був надомним педагогом, викладав і в навчальних закладах. Педагогічний талант Сковороди був настільки блискучим, що він розробив власну методику навчання богослов’ю.

Замість поширеного тоді зубріння філософ-богослов прагнув, щоб його учні освоїли в першу чергу вміння мислити, аналізувати, робити власні висновки. Подібне новаторство не прийшлося до вподоби владі того часу, нерідко кар’єра вчителя закінчувалася безславно. Проте успіхи учнів педагога-просвітителя можна розглядати як об’єктивний показник якості його викладання.

Новатором в педагогічній галузі Сковорода був і в питанні оцінювання знань та научуваності учнів. Успішні студеї оцінювалися їм показниками “вельми гостр”, учнів, які схоплювалди все на льоту, педагог називав “зверок вострой”. Якщо мова йшла про студентів відстаючих, відмітками могли стати формулювання “тупий”, “вельми тупий”, “сущий безтолковщина”. Відомо, що розроблена Сковородою градація передбачала 12 показників, тому його можна сміливо називати засновником дванадцятибальної системи в оцінюванні знань учнів.

У 1805 році в Харкові засновано університет – перший ВНЗ нового часу в Україні, другий за престижністю після Києво-Могилянської академії. Кошти, необхідні для початку роботи навчального закладу, зібрали поміщики регіону після ініціативи Василя Каразіна. Вони зібрали 618 000 рублів, суму на той час просто фантастично велику. Потім виявилося, що більшість поміщиків-меценатів були учнями Сковороди.

Терпимість до будь-якої релігії присутня і у Григорія Сковороди, і те ж саме ми бачимо в української нації дотепер – середній шлях між “курганами буйнаго безбожія” і ”подлыми болотами рабострастнаго суевѣрія”…

Фільм. https://www.youtube.com/watch?v=S2EBBaC3Ulw